Меліпрамін
Melipramin
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Імізин, Іміпрамін
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Tab. "Melipramin" 0,025 № 50
D.S. По 1 таблетці 2 рази на добу.
D.S. По 1 таблетці 2 рази на добу.
Фармакологічні властивості
Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Іміпрамін інгібує синаптичне зворотне захоплення норадреналіну та серотоніну, що виділяються при стимуляції нейрона, завдяки чому полегшує норадренергічну та серотонінергічну передачу імпульсу. Іміпрамін також блокує м-холінорецептори та H1-гістамінові рецептори, чинячи таким чином м-холіноблокуючу та помірну седативну дію.
Ефекти антидепресанту розвиваються поступово: оптимальний терапевтичний ефект досягається через 2-4 (можливо 6-8) тижнів лікування.
Ефекти антидепресанту розвиваються поступово: оптимальний терапевтичний ефект досягається через 2-4 (можливо 6-8) тижнів лікування.
Фармакодинаміка
Имипрамин, производное дибензоазепина, является трициклическим антидепрессантом. Имипрамин ингибирует синаптический обратный захват норадреналина и серотонина, выделяемых при стимуляции нейрона, за счет чего облегчает норадренергическую и серотонинергическую передачу импульса. Имипрамин также блокирует м-холино- и H1- гистаминовые
рецепторы, оказывая таким образом м-холиноблокирующее и умеренное седативное действие.
Эффекты антидепрессанта развиваются постепенно: оптимальный терапевтический эффект достигается через 2-4 (возможно 6-8) недель лечения.
Механизм действия при энурезе полностью не изучен. Маловероятно, что он связан с изменениями в структуре сна, антихолинергическими или антиадренергическими свойствами или со стимуляцией диуреза, обусловленной тиреотропным гормоном.
У пациентов с ночным энурезом антидиуретический эффект имипрамина не зависел от вазопрессина. Прежде всего, он связан с повышенной канальцевой реабсорбцией мочевины и в меньшей мере — с пониженным выведением натрия и повышенным выведением калия из организма. При длительном применении этого препарата улучшается функциональная емкость мочевого пузыря.
рецепторы, оказывая таким образом м-холиноблокирующее и умеренное седативное действие.
Эффекты антидепрессанта развиваются постепенно: оптимальный терапевтический эффект достигается через 2-4 (возможно 6-8) недель лечения.
Механизм действия при энурезе полностью не изучен. Маловероятно, что он связан с изменениями в структуре сна, антихолинергическими или антиадренергическими свойствами или со стимуляцией диуреза, обусловленной тиреотропным гормоном.
У пациентов с ночным энурезом антидиуретический эффект имипрамина не зависел от вазопрессина. Прежде всего, он связан с повышенной канальцевой реабсорбцией мочевины и в меньшей мере — с пониженным выведением натрия и повышенным выведением калия из организма. При длительном применении этого препарата улучшается функциональная емкость мочевого пузыря.
Фармакокінетика
Всасывание
При приеме внутрь имипрамин хорошо абсорбируется из желудочно-кишечного тракта. Совместный прием пищи не оказывает влияния на абсорбцию имипрамина.
Распределение
Кажущийся объем распределения (Vd) имипрамина составляет 10-20 л/кг.
Оба активных соединения значительно связываются с белками плазмы (имипрамин на 60-96%, дезипрамин — на 73-92%). Концентрации имипрамина в спинномозговой жидкости и плазме тесно взаимосвязаны.
Биотрансформация
Препарат подвергается значительному метаболизму при первом прохождении через печень: его основной фармакологически активный метаболит дезипрамин (деметилимипрамин), образуется в результате деметилирования. Концентрации имипрамина и дезипрамина в плазме демонстрируют высокую степень индивидуальной изменчивости. После 10 дней лечения имипрамином в дозе 50 мг три раза в сутки перорально средние концентрации имипрамина в плазме в равновесном состоянии варьировали от 33 до 85 нг/мл, тогда как аналогичные уровни дезипрамина варьировали в диапазоне 43 — 109 нг/мл. Как правило, у пожилых пациентов вследствие пониженного метаболизма концентрации препарата в плазме выше, чем у молодых пациентов.
Выведение
Имипрамин выводится почками (около 80%) и с фекалиями (около 20%), преимущественно в виде неактивных метаболитов. Выведения с мочой и фекалиями неизмененного имипрамина и его активного метаболита дезипрамина составляет до 5-6% от принятой дозы. После приема одной дозы период полувыведения (Т1/2) имипрамина составляет около 19 часов и может варьировать от 9 до 28 часов, значительно повышаясь у пожилых и в случае передозировки.
Имипрамин проходит через плацентарный барьер и выводится с грудным молоком.
Особые популяции
У пожилых пациентов вследствие пониженного метаболического клиренса концентрации имипрамина в плазме выше, чем у молодых пациентов.
У детей средние показатели клиренса и Т1/2; не очень значительно отличаются от соответствующих показателей у взрослых, но их вариабельность между пациентами является высокой.
У пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек не происходит каких-либо изменений в выведении с мочой имипрамина и его биологически активных неконъюгированньгх метаболитов. Однако концентрации в плазме в равновесном состоянии конъюгированных метаболитов, которые считаются биологически неактивными, были повышенными. Клиническая значимость этого фактора неизвестна.
При приеме внутрь имипрамин хорошо абсорбируется из желудочно-кишечного тракта. Совместный прием пищи не оказывает влияния на абсорбцию имипрамина.
Распределение
Кажущийся объем распределения (Vd) имипрамина составляет 10-20 л/кг.
Оба активных соединения значительно связываются с белками плазмы (имипрамин на 60-96%, дезипрамин — на 73-92%). Концентрации имипрамина в спинномозговой жидкости и плазме тесно взаимосвязаны.
Биотрансформация
Препарат подвергается значительному метаболизму при первом прохождении через печень: его основной фармакологически активный метаболит дезипрамин (деметилимипрамин), образуется в результате деметилирования. Концентрации имипрамина и дезипрамина в плазме демонстрируют высокую степень индивидуальной изменчивости. После 10 дней лечения имипрамином в дозе 50 мг три раза в сутки перорально средние концентрации имипрамина в плазме в равновесном состоянии варьировали от 33 до 85 нг/мл, тогда как аналогичные уровни дезипрамина варьировали в диапазоне 43 — 109 нг/мл. Как правило, у пожилых пациентов вследствие пониженного метаболизма концентрации препарата в плазме выше, чем у молодых пациентов.
Выведение
Имипрамин выводится почками (около 80%) и с фекалиями (около 20%), преимущественно в виде неактивных метаболитов. Выведения с мочой и фекалиями неизмененного имипрамина и его активного метаболита дезипрамина составляет до 5-6% от принятой дозы. После приема одной дозы период полувыведения (Т1/2) имипрамина составляет около 19 часов и может варьировать от 9 до 28 часов, значительно повышаясь у пожилых и в случае передозировки.
Имипрамин проходит через плацентарный барьер и выводится с грудным молоком.
Особые популяции
У пожилых пациентов вследствие пониженного метаболического клиренса концентрации имипрамина в плазме выше, чем у молодых пациентов.
У детей средние показатели клиренса и Т1/2; не очень значительно отличаются от соответствующих показателей у взрослых, но их вариабельность между пациентами является высокой.
У пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек не происходит каких-либо изменений в выведении с мочой имипрамина и его биологически активных неконъюгированньгх метаболитов. Однако концентрации в плазме в равновесном состоянии конъюгированных метаболитов, которые считаются биологически неактивными, были повышенными. Клиническая значимость этого фактора неизвестна.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Внутрішньо.
Доза та частота прийому визначаються індивідуально, залежно від характеру та ступеня вираженості симптомів. Як і при застосуванні інших антидепресантів, для досягнення терапевтичного ефекту потрібно не менше 2–4 тижнів (можливо 6–8 тижнів). Лікування повинно починатися з низьких доз з поступовим їх підвищенням для підбору найменшої ефективної підтримуючої. Титрація дози до досягнення ефективності вимагає особливої обережності у літніх та пацієнтів молодше 18 років.
Депресія
Амбулаторні пацієнти 18–60 років. Стандартна доза становить 25 мг 1–3 рази на добу, доза може бути поступово підвищена до добової — 150–200 мг до кінця 1-го тижня терапії. Стандартна підтримуюча доза становить 50–100 мг/добу.
Пацієнти стаціонарів 18–60 років. У стаціонарних умовах в особливо важких випадках початкова доза становить 75 мг/добу, доза може підвищуватися на 25 мг/добу до добової дози 200 мг (в окремих випадках добова доза може досягати 300 мг).
Пацієнти старше 60 років. У літніх пацієнтів внаслідок зниженого метаболічного кліренсу концентрації іміпраміну вищі, ніж у молодих пацієнтів. Побічні ефекти можуть бути більш важкими у літніх та молодих пацієнтів, тому, особливо на початку лікування, потрібно застосовувати більш низькі дози.
У цих вікових групах може відзначатися виражена відповідь на зазначені вище дози, тому лікування слід починати з найменших можливих доз. Початкова доза може поступово підвищуватися до загальної добової — 50–75 мг. Рекомендується досягати оптимальної дози протягом 10 днів та підтримувати цю дозу протягом усього періоду лікування.
Панічні розлади
Оскільки у цієї групи пацієнтів відзначається підвищена частота побічних ефектів препарату, лікування повинно починатися з найменшої можливої дози. Тимчасове посилення тривоги на початку лікування антидепресантами може бути попереджено або купіровано бензодіазепінами, доза яких поступово зменшується у міру поліпшення симптомів тривоги. Доза препарату Меліпрамін може поступово підвищуватися до 75–100 мг/добу (в окремих випадках — до 200 мг). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. Після завершення лікування рекомендується відміняти Меліпрамін поступово.
Доза та частота прийому визначаються індивідуально, залежно від характеру та ступеня вираженості симптомів. Як і при застосуванні інших антидепресантів, для досягнення терапевтичного ефекту потрібно не менше 2–4 тижнів (можливо 6–8 тижнів). Лікування повинно починатися з низьких доз з поступовим їх підвищенням для підбору найменшої ефективної підтримуючої. Титрація дози до досягнення ефективності вимагає особливої обережності у літніх та пацієнтів молодше 18 років.
Депресія
Амбулаторні пацієнти 18–60 років. Стандартна доза становить 25 мг 1–3 рази на добу, доза може бути поступово підвищена до добової — 150–200 мг до кінця 1-го тижня терапії. Стандартна підтримуюча доза становить 50–100 мг/добу.
Пацієнти стаціонарів 18–60 років. У стаціонарних умовах в особливо важких випадках початкова доза становить 75 мг/добу, доза може підвищуватися на 25 мг/добу до добової дози 200 мг (в окремих випадках добова доза може досягати 300 мг).
Пацієнти старше 60 років. У літніх пацієнтів внаслідок зниженого метаболічного кліренсу концентрації іміпраміну вищі, ніж у молодих пацієнтів. Побічні ефекти можуть бути більш важкими у літніх та молодих пацієнтів, тому, особливо на початку лікування, потрібно застосовувати більш низькі дози.
У цих вікових групах може відзначатися виражена відповідь на зазначені вище дози, тому лікування слід починати з найменших можливих доз. Початкова доза може поступово підвищуватися до загальної добової — 50–75 мг. Рекомендується досягати оптимальної дози протягом 10 днів та підтримувати цю дозу протягом усього періоду лікування.
Панічні розлади
Оскільки у цієї групи пацієнтів відзначається підвищена частота побічних ефектів препарату, лікування повинно починатися з найменшої можливої дози. Тимчасове посилення тривоги на початку лікування антидепресантами може бути попереджено або купіровано бензодіазепінами, доза яких поступово зменшується у міру поліпшення симптомів тривоги. Доза препарату Меліпрамін може поступово підвищуватися до 75–100 мг/добу (в окремих випадках — до 200 мг). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. Після завершення лікування рекомендується відміняти Меліпрамін поступово.
Для дітей:
Нічне нетримання сечі у дітей
Застосування у дітей до 6 років протипоказане.
Препарат повинен призначатися тільки дітям старше 6 років виключно як тимчасова ад'ювантна терапія нічного енурезу при виключенні органічної патології.
Рекомендовані дози становлять: для дітей 6–8 років (при масі тіла 20–25 кг) — 25 мг/добу; 9–12 років (при масі тіла 25–35 кг) — 25–50 мг/добу; старше 12 років (маса тіла вище 35 кг) — 50–75 мг/добу.
Перевищення рекомендованих доз виправдане тільки в тих випадках, коли не спостерігається задовільна відповідь на терапію після 1-го тижня лікування препаратом у нижчих дозах.
Добова доза у дітей не повинна перевищувати 2,5 мг/кг.
Рекомендується використовувати найменшу дозу з зазначеного вище діапазону доз. Добову дозу рекомендується приймати одноразово після їжі перед сном. Якщо нічний енурез відзначається у ранні вечірні години, рекомендується розділити добову дозу на 2 прийоми: один — вдень і один — на ніч. Тривалість лікування не повинна перевищувати 3 місяців. Залежно від змін у клінічній картині захворювання, підтримуюча доза може бути знижена. Після завершення терапії Меліпрамін® слід відміняти поступово.
При виникненні рецидиву лікування не слід відновлювати до тих пір, поки не буде проведено повний медичний огляд.
Застосування у дітей до 6 років протипоказане.
Препарат повинен призначатися тільки дітям старше 6 років виключно як тимчасова ад'ювантна терапія нічного енурезу при виключенні органічної патології.
Рекомендовані дози становлять: для дітей 6–8 років (при масі тіла 20–25 кг) — 25 мг/добу; 9–12 років (при масі тіла 25–35 кг) — 25–50 мг/добу; старше 12 років (маса тіла вище 35 кг) — 50–75 мг/добу.
Перевищення рекомендованих доз виправдане тільки в тих випадках, коли не спостерігається задовільна відповідь на терапію після 1-го тижня лікування препаратом у нижчих дозах.
Добова доза у дітей не повинна перевищувати 2,5 мг/кг.
Рекомендується використовувати найменшу дозу з зазначеного вище діапазону доз. Добову дозу рекомендується приймати одноразово після їжі перед сном. Якщо нічний енурез відзначається у ранні вечірні години, рекомендується розділити добову дозу на 2 прийоми: один — вдень і один — на ніч. Тривалість лікування не повинна перевищувати 3 місяців. Залежно від змін у клінічній картині захворювання, підтримуюча доза може бути знижена. Після завершення терапії Меліпрамін® слід відміняти поступово.
При виникненні рецидиву лікування не слід відновлювати до тих пір, поки не буде проведено повний медичний огляд.
Показання
- нічний енурез у дітей;
- депресії та депресивні стани різного походження, яким супроводжує моторна та ідеаторна загальмованість;
- обсесивно-компульсивні розлади;
- панічні розлади;
- порушення поведінки (підвищена активність або вимога уваги);
- хронічний больовий синдром;
- нарколепсія у поєднанні з каталепсією;
- часті головні болі;
- нервова булімія;
- синдром «відміни» кокаїну;
- необхідність профілактики мігрені;
- нетримання сечі.
- депресії та депресивні стани різного походження, яким супроводжує моторна та ідеаторна загальмованість;
- обсесивно-компульсивні розлади;
- панічні розлади;
- порушення поведінки (підвищена активність або вимога уваги);
- хронічний больовий синдром;
- нарколепсія у поєднанні з каталепсією;
- часті головні болі;
- нервова булімія;
- синдром «відміни» кокаїну;
- необхідність профілактики мігрені;
- нетримання сечі.
Протипоказання
Не можна застосовувати препарат при доброякісній гіперплазії передміхурової залози, гострих захворюваннях печінки та нирок, інфекційних захворюваннях, цукровому діабеті та вадах серця в стадії декомпенсації, порушеннях серцевого ритму та провідності, підвищеній судомній готовності, атонії сечового міхура, вагітності (I триместр), грудному вигодовуванні, гіперчутливості до трициклічних антидепресантів, захворюваннях органів кровотворення, активній формі туберкульозу, гіпертиреозі, гострій фазі інфаркту міокарда, вираженій серцево-судинній недостатності, закритокутовій глаукомі, віці до 6 років.
З обережністю даний лікарський засіб слід використовувати у випадку епілепсії
З обережністю даний лікарський засіб слід використовувати у випадку епілепсії
Особливі вказівки
С осторожностью применяют у пациентов с пониженным судорожным порогом; при тяжелых заболеваниях печени или почек; в период лечения стероидными гормонами; при феохромоцитоме и нейробластоме из-за риска развития гипертонического криза; при гипертиреоидизме; сахарном диабете (требуется коррекция режима дозирования гипогликемических препаратов).
Не следует применять одновременно с симпатомиметическими средствами, в т.ч. с эпинефрином, эфедрином, изопреналином, норэпинефрином, фенилэфрином, фенилпропаноламином. Имипрамин можно применять не ранее чем через 14 дней после отмены ингибиторов МАО, начиная терапию с минимальной дозы. При одновременном применении имипрамина с алпразоламом или дисульфирамом требуется уменьшение дозы имипрамина.
Трициклические антидепрессанты не следует применять в комбинации с хинидиноподобными антиаритмическими препаратами.
Перед началом лечения необходим контроль АД, в период лечения рекомендуется контроль картины периферической крови, при длительной терапии - контроль функций сердечно-сосудистой системы и печени.
Пациентам с тенденцией к суициду в начальном периоде лечения необходим постоянный врачебный контроль. Использование электрошока на фоне применения имипрамина требует особой осторожности.
В период лечения следует исключить употребление алкоголя.
Для лечения ночного недержания мочи у детей показан имипрамина гидрохлорид (но не памоат). Не рекомендуется для приема внутрь детям в возрасте до 6 лет, в/м - детям до 12 лет.
Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами
В период лечения следует воздерживаться от потенциально опасных видов деятельности, требующих повышенного внимания и быстрых психомоторных реакций.
Не следует применять одновременно с симпатомиметическими средствами, в т.ч. с эпинефрином, эфедрином, изопреналином, норэпинефрином, фенилэфрином, фенилпропаноламином. Имипрамин можно применять не ранее чем через 14 дней после отмены ингибиторов МАО, начиная терапию с минимальной дозы. При одновременном применении имипрамина с алпразоламом или дисульфирамом требуется уменьшение дозы имипрамина.
Трициклические антидепрессанты не следует применять в комбинации с хинидиноподобными антиаритмическими препаратами.
Перед началом лечения необходим контроль АД, в период лечения рекомендуется контроль картины периферической крови, при длительной терапии - контроль функций сердечно-сосудистой системы и печени.
Пациентам с тенденцией к суициду в начальном периоде лечения необходим постоянный врачебный контроль. Использование электрошока на фоне применения имипрамина требует особой осторожности.
В период лечения следует исключить употребление алкоголя.
Для лечения ночного недержания мочи у детей показан имипрамина гидрохлорид (но не памоат). Не рекомендуется для приема внутрь детям в возрасте до 6 лет, в/м - детям до 12 лет.
Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами
В период лечения следует воздерживаться от потенциально опасных видов деятельности, требующих повышенного внимания и быстрых психомоторных реакций.
Побічні ефекти
З боку серцево-судинної системи: дуже часто - синусова тахікардія та зміни на ЕКГ, що не мають клінічного значення (зміни зубця Т та сегмента ST) у пацієнтів з нормальною діяльністю серця, ортостатична гіпотензія, «припливи» жару; часто - аритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS
та інтервалу PR, блокада пучка Гіса), відчуття серцебиття; рідко - декомпенсація серцевої діяльності, підвищення АТ, периферичні вазоспастичні реакції.
З боку системи кровотворення: рідко - агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та пурпура, еозинофілія.
З боку ЦНС: дуже часто - тремор; часто - парестезії, головний біль, запаморочення, деліріозна сплутаність свідомості (особливо у літніх пацієнтів з хворобою Паркінсона), порушення орієнтації та галюцинації, перехід від депресії до гіпоманії або манії, ажитація, неспокій, підвищення тривоги, втомлюваність, безсоння, порушення сну, порушення лібідо та потенції; нечасто - судоми, активація психотичних симптомів; рідко - екстрапірамідні симптоми, атаксія, агресивність, міоклонус, розлади мови.
З боку органів зору та слуху: дуже часто - порушення акомодації, нечіткість зорового сприйняття; рідко - глаукома, мідріаз; невідомо - дзвін у вухах.
З боку ШКТ: дуже часто - запор, сухість у роті; часто - блювання, нудота; рідко - паралітичний ілеус, розлади шлунка, стоматит, ураження язика, гепатит, не супроводжуваний жовтяницею.
З боку сечовидільної системи: часто - розлади сечовипускання.
З боку шкірних покривів: дуже часто - підвищене потовиділення; часто - алергічні шкірні реакції (шкірний висип, кропив'янка); рідко - набряки (локальні або генералізовані), фоточутливість, свербіж, петехії, випадіння волосся.
З боку ендокринної системи: рідко - збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, підвищення або зниження концентрації глюкози в плазмі крові.
Розлади метаболізму та харчування: дуже часто - підвищення маси тіла; часто - анорексія; рідко - зниження маси тіла.
Інше: рідко - гіперпірексія, слабкість, системні анафілактичні реакції, включаючи зниження АТ, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї. У осіб старше 50 років, які приймають антидепресанти, підвищується частота переломів кісток.
При терапії іміпраміном та на ранніх стадіях після відміни препарату відзначалися випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки.
та інтервалу PR, блокада пучка Гіса), відчуття серцебиття; рідко - декомпенсація серцевої діяльності, підвищення АТ, периферичні вазоспастичні реакції.
З боку системи кровотворення: рідко - агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та пурпура, еозинофілія.
З боку ЦНС: дуже часто - тремор; часто - парестезії, головний біль, запаморочення, деліріозна сплутаність свідомості (особливо у літніх пацієнтів з хворобою Паркінсона), порушення орієнтації та галюцинації, перехід від депресії до гіпоманії або манії, ажитація, неспокій, підвищення тривоги, втомлюваність, безсоння, порушення сну, порушення лібідо та потенції; нечасто - судоми, активація психотичних симптомів; рідко - екстрапірамідні симптоми, атаксія, агресивність, міоклонус, розлади мови.
З боку органів зору та слуху: дуже часто - порушення акомодації, нечіткість зорового сприйняття; рідко - глаукома, мідріаз; невідомо - дзвін у вухах.
З боку ШКТ: дуже часто - запор, сухість у роті; часто - блювання, нудота; рідко - паралітичний ілеус, розлади шлунка, стоматит, ураження язика, гепатит, не супроводжуваний жовтяницею.
З боку сечовидільної системи: часто - розлади сечовипускання.
З боку шкірних покривів: дуже часто - підвищене потовиділення; часто - алергічні шкірні реакції (шкірний висип, кропив'янка); рідко - набряки (локальні або генералізовані), фоточутливість, свербіж, петехії, випадіння волосся.
З боку ендокринної системи: рідко - збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, підвищення або зниження концентрації глюкози в плазмі крові.
Розлади метаболізму та харчування: дуже часто - підвищення маси тіла; часто - анорексія; рідко - зниження маси тіла.
Інше: рідко - гіперпірексія, слабкість, системні анафілактичні реакції, включаючи зниження АТ, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї. У осіб старше 50 років, які приймають антидепресанти, підвищується частота переломів кісток.
При терапії іміпраміном та на ранніх стадіях після відміни препарату відзначалися випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки.
Передозування
Симптомы:
ЦНС: головокружение, вялость, ступор, кома, атаксия, беспокойство, ажитация, повышение рефлексов, ригидность мускулатуры, атетоидные и хорееподобные движения, судороги.
ССС: снижение АД, тахикардия, аритмия, нарушения проводимости, шок, сердечная недостаточность, в крайне редких случаях — остановка сердца.
Прочее: депрессия дыхания, цианоз, рвота, повышение температуры, потоотделение, мидриаз, олигурия или анурия.
Симптомы передозировки чаще всего возникают в течение 4-х часов после проглатывания и достигают максимальной тяжести через 24 часа. В связи с замедленным всасыванием (повышенный антихолинергический эффект при передозировке), длительным Ту; и кишечно-печеночной циркуляцией лекарственного средства пациент может подвергаться риску в течение 4-6 дней.
Лечение:
Пациенты с подозрением на передозировку имипрамина должны быть госпитализированы и наблюдаться в стационаре не менее 72 часов. Специфического антидота нет, лечение преимущественно заключается в симптоматической и поддерживающей терапии. Так как м-холиноблокирующий эффект препарата может приводить к задержке опорожнения желудка (на 12 и более часов), следует как можно скорее установить желудочный зонд или вызвать рвоту (если пациент в сознании) и ввести активированный уголь. Требуется непрерывный мониторинг сердечно-сосудистой деятельности, газового и электролитного состава крови. В качестве симптоматического лечения может применяться противосудорожная терапия (в/в диазепам, фенобарбитал, ингаляционные анестетики и миорелаксанты), искусственная вентиляция легких, установка временного водителя ритма, введение плазмозамещающих жидкостей, допамина или добутамина внутривенно капельно, в исключительных случаях может потребоваться сердечно-легочная реанимация. Гемодиализ или перитонеальный диализ неэффективны, учитывая низкие плазменные концентрации имипрамина. По причине высокого объема распределения форсированный диурез также неэффективен. Учитывая сообщения о том, что физостигмин может вызывать тяжелую брадикардию, асистолию и эпилептические судороги, его применение при передозировке имипрамина не рекомендуется.
ЦНС: головокружение, вялость, ступор, кома, атаксия, беспокойство, ажитация, повышение рефлексов, ригидность мускулатуры, атетоидные и хорееподобные движения, судороги.
ССС: снижение АД, тахикардия, аритмия, нарушения проводимости, шок, сердечная недостаточность, в крайне редких случаях — остановка сердца.
Прочее: депрессия дыхания, цианоз, рвота, повышение температуры, потоотделение, мидриаз, олигурия или анурия.
Симптомы передозировки чаще всего возникают в течение 4-х часов после проглатывания и достигают максимальной тяжести через 24 часа. В связи с замедленным всасыванием (повышенный антихолинергический эффект при передозировке), длительным Ту; и кишечно-печеночной циркуляцией лекарственного средства пациент может подвергаться риску в течение 4-6 дней.
Лечение:
Пациенты с подозрением на передозировку имипрамина должны быть госпитализированы и наблюдаться в стационаре не менее 72 часов. Специфического антидота нет, лечение преимущественно заключается в симптоматической и поддерживающей терапии. Так как м-холиноблокирующий эффект препарата может приводить к задержке опорожнения желудка (на 12 и более часов), следует как можно скорее установить желудочный зонд или вызвать рвоту (если пациент в сознании) и ввести активированный уголь. Требуется непрерывный мониторинг сердечно-сосудистой деятельности, газового и электролитного состава крови. В качестве симптоматического лечения может применяться противосудорожная терапия (в/в диазепам, фенобарбитал, ингаляционные анестетики и миорелаксанты), искусственная вентиляция легких, установка временного водителя ритма, введение плазмозамещающих жидкостей, допамина или добутамина внутривенно капельно, в исключительных случаях может потребоваться сердечно-легочная реанимация. Гемодиализ или перитонеальный диализ неэффективны, учитывая низкие плазменные концентрации имипрамина. По причине высокого объема распределения форсированный диурез также неэффективен. Учитывая сообщения о том, что физостигмин может вызывать тяжелую брадикардию, асистолию и эпилептические судороги, его применение при передозировке имипрамина не рекомендуется.
Лікарська взаємодія
При одновременном применении с лекарственными средствами, оказывающими угнетающее влияние на ЦНС, с этанолом возможно значительное усиление угнетающего действия на ЦНС, на функцию дыхания, усиление гипотензивного действия.
При одновременном применении с ингибиторами МАО значительно повышается риск развития возбуждения, судорог, колебаний АД, гипертермии, комы.
При одновременном применении с антихолинергическими средствами наблюдается аддитивное антихолинергическое действие.
При одновременном применении с препаратами гормонов щитовидной железы усиливаются адренергические эффекты, обусловленные повышением чувствительности адренорецепторов под влиянием препаратов щитовидной железы и угнетением инактивации (транспорт в адренергические аксоны) норэпинефрина под влиянием имипрамина, что может вызвать тахиаритмию и развитие приступов стенокардии.
При одновременном применении с адреномиметиками (эпинефрин, норэпинефрин, мезатон) увеличивается риск возникновения тахикардии, аритмии и артериальной гипертензии в связи с торможением инактивации катехоламинов имипрамином.
При одновременном применении с барбитуратами возможно уменьшение концентрации имипрамина в плазме крови.
При одновременном применении с клонидином антигипертензивный эффект клонидина снижается, что, возможно, обусловлено торможением его связывания с пресинаптическими α-адренорецепторами.
При одновременном применении с пароксетином, сертралином повышается концентрация имипрамина в плазме крови, обусловленная ингибированием изофермента CYP2D6 под влиянием пароксетина или сертралина.
При одновременном применении с ритонавиром существует вероятность повышения концентрации имипрамина в плазме крови; с фенитоином - возможно повышение концентрации фенитоина в плазме крови; с хинидином - возможно повышение концентрации имипрамина в плазме крови, обусловленное уменьшением его выведения из организма. По-видимому, это связано с угнетением метаболизма имипрамина под влиянием хинидина.
При одновременном применении с циметидином замедляется метаболизм имипрамина, повышается его концентрация в плазме крови и развиваются токсические эффекты.
При одновременном применении с эстрогенами возможно нарушение метаболизма имипрамина.
При одновременном применении с ингибиторами МАО значительно повышается риск развития возбуждения, судорог, колебаний АД, гипертермии, комы.
При одновременном применении с антихолинергическими средствами наблюдается аддитивное антихолинергическое действие.
При одновременном применении с препаратами гормонов щитовидной железы усиливаются адренергические эффекты, обусловленные повышением чувствительности адренорецепторов под влиянием препаратов щитовидной железы и угнетением инактивации (транспорт в адренергические аксоны) норэпинефрина под влиянием имипрамина, что может вызвать тахиаритмию и развитие приступов стенокардии.
При одновременном применении с адреномиметиками (эпинефрин, норэпинефрин, мезатон) увеличивается риск возникновения тахикардии, аритмии и артериальной гипертензии в связи с торможением инактивации катехоламинов имипрамином.
При одновременном применении с барбитуратами возможно уменьшение концентрации имипрамина в плазме крови.
При одновременном применении с клонидином антигипертензивный эффект клонидина снижается, что, возможно, обусловлено торможением его связывания с пресинаптическими α-адренорецепторами.
При одновременном применении с пароксетином, сертралином повышается концентрация имипрамина в плазме крови, обусловленная ингибированием изофермента CYP2D6 под влиянием пароксетина или сертралина.
При одновременном применении с ритонавиром существует вероятность повышения концентрации имипрамина в плазме крови; с фенитоином - возможно повышение концентрации фенитоина в плазме крови; с хинидином - возможно повышение концентрации имипрамина в плазме крови, обусловленное уменьшением его выведения из организма. По-видимому, это связано с угнетением метаболизма имипрамина под влиянием хинидина.
При одновременном применении с циметидином замедляется метаболизм имипрамина, повышается его концентрация в плазме крови и развиваются токсические эффекты.
При одновременном применении с эстрогенами возможно нарушение метаболизма имипрамина.
Лікарська форма
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 25 мг. По 50 табл. у флаконі коричневого скла, ПЕ кришкою, з контролем першого відкриття та амортизатором-гармошкою. 1 фл. поміщають у картонну пачку.
