Доксорубіцин-ТЕВА
Doxorubicin-TEVA
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Доксорубіцин, Келікс, Адрибластин швидкорозчинний, Доксофос
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: Doxorubicini 0,01
D.t.d. N.10
S. вміст одного флакона розвести в 10 мл
ізотонічного розчину хлориду натрію.
Внутрішньовенно, по 60–75 мг/кв.м поверхні тіла
1 раз на 3–4 тижні;
D.t.d. N.10
S. вміст одного флакона розвести в 10 мл
ізотонічного розчину хлориду натрію.
Внутрішньовенно, по 60–75 мг/кв.м поверхні тіла
1 раз на 3–4 тижні;
Фармакологічні властивості
Протипухлинний антибіотик антрациклінового ряду, виділений з культури Streptomyces peucetius var. caesius.
У механізмі дії доксорубіцину основним є здатність до утворення комплексів з ДНК шляхом інтеркаляції між парами азотистих основ, що веде до пригнічення синтезу ДНК і РНК. За молекулярним і біохімічним механізмом дії він близький до інших антибіотиків антрациклінової структури (рубоміцину і карміноміцину). Він активний у період всього клітинного циклу, включаючи інтерфазу.
У механізмі дії доксорубіцину основним є здатність до утворення комплексів з ДНК шляхом інтеркаляції між парами азотистих основ, що веде до пригнічення синтезу ДНК і РНК. За молекулярним і біохімічним механізмом дії він близький до інших антибіотиків антрациклінової структури (рубоміцину і карміноміцину). Він активний у період всього клітинного циклу, включаючи інтерфазу.
Фармакодинаміка
Даних по цьому розділу немає. Наразі ми обробляємо інформацію, будь ласка поверніться пізніше.
Фармакокінетика
Даних по цьому розділу немає. Наразі ми обробляємо інформацію, будь ласка поверніться пізніше.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Доксорубіцин-Тева може застосовуватися як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими цитостатиками у різних дозах залежно від схеми терапії. При індивідуальному підборі дози слід керуватися даними спеціальної літератури.
Вводять строго в/в.
Перед в/в введенням препарату вміст флакона з доксорубіцином розчиняють у 5 мл (для 10 мг доксорубіцину) і 25 мл (для 50 мг доксорубіцину) ізотонічного розчину натрію хлориду або води для ін'єкцій. Тривалість ін'єкції становить не менше 2-3 хв. Почервоніння по ходу вени і припливи крові до обличчя можуть бути ознаками дуже швидкого введення препарату. При найменших ознаках потрапляння препарату під шкіру вливання слід негайно припинити і вибрати для ін'єкції іншу вену. Для зменшення ризику розвитку тромбозів і екстравазації рекомендується вводити препарат через трубку системи для в/в введення, під час інфузії 0.9% розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози.
При лікуванні раку сечового міхура Доксорубіцин-Тева вводять внутрішньоміхурово.
Препарат вводять в одному з наступних режимів:
— по 60-75 мг/м2 одноразово з повтореннями курсу кожні 3 тижні;
— по 20 мг/м2 щоденно, протягом трьох днів; 1 раз на 3 тижні.
При застосуванні в комбінації з іншими цитостатиками дозу слід зменшити.
Рекомендована доза для внутрішньоміхурового введення - 30-50 мг на інстиляцію, з інтервалами між введеннями від 1 тижня до 1 місяця. Рекомендована концентрація розчину - 1 мг/1 мл води для ін'єкцій.
Дози слід зменшити у пацієнтів з пониженою функцією кісткового мозку, обумовленою віковим фактором, попередньою терапією або інфільтрацією пухлини в кістковий мозок.
Дози також слід зменшити при підвищеному рівні білірубіну відповідно до наступних рекомендацій:
— на 50% при рівні білірубіну в сироватці 12-30 мг/л
— на 75 % при концентрації білірубіну в сироватці крові вище 30 мг/л.
Сумарна доза Доксорубіцину-Тева не повинна перевищувати 550 мг/м2.
У хворих, які отримували раніше променеву терапію на область легень і середостіння або лікувалися іншими кардіотоксичними препаратами, сумарну дозу Доксорубіцину-Тева не рекомендується перевищувати більше ніж у 400 мг/м2.
Застосування Доксорубіцину-Тева необхідно проводити під строгим гематологічним контролем. Аналізи крові слід робити не рідше 2 разів на тиждень. Відновлення показників крові зазвичай настає на 21 день. Повторні курси введення Доксорубіцину-Тева можна починати лише при повній ліквідації ознак гематологічної токсичності.
Вводять строго в/в.
Перед в/в введенням препарату вміст флакона з доксорубіцином розчиняють у 5 мл (для 10 мг доксорубіцину) і 25 мл (для 50 мг доксорубіцину) ізотонічного розчину натрію хлориду або води для ін'єкцій. Тривалість ін'єкції становить не менше 2-3 хв. Почервоніння по ходу вени і припливи крові до обличчя можуть бути ознаками дуже швидкого введення препарату. При найменших ознаках потрапляння препарату під шкіру вливання слід негайно припинити і вибрати для ін'єкції іншу вену. Для зменшення ризику розвитку тромбозів і екстравазації рекомендується вводити препарат через трубку системи для в/в введення, під час інфузії 0.9% розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози.
При лікуванні раку сечового міхура Доксорубіцин-Тева вводять внутрішньоміхурово.
Препарат вводять в одному з наступних режимів:
— по 60-75 мг/м2 одноразово з повтореннями курсу кожні 3 тижні;
— по 20 мг/м2 щоденно, протягом трьох днів; 1 раз на 3 тижні.
При застосуванні в комбінації з іншими цитостатиками дозу слід зменшити.
Рекомендована доза для внутрішньоміхурового введення - 30-50 мг на інстиляцію, з інтервалами між введеннями від 1 тижня до 1 місяця. Рекомендована концентрація розчину - 1 мг/1 мл води для ін'єкцій.
Дози слід зменшити у пацієнтів з пониженою функцією кісткового мозку, обумовленою віковим фактором, попередньою терапією або інфільтрацією пухлини в кістковий мозок.
Дози також слід зменшити при підвищеному рівні білірубіну відповідно до наступних рекомендацій:
— на 50% при рівні білірубіну в сироватці 12-30 мг/л
— на 75 % при концентрації білірубіну в сироватці крові вище 30 мг/л.
Сумарна доза Доксорубіцину-Тева не повинна перевищувати 550 мг/м2.
У хворих, які отримували раніше променеву терапію на область легень і середостіння або лікувалися іншими кардіотоксичними препаратами, сумарну дозу Доксорубіцину-Тева не рекомендується перевищувати більше ніж у 400 мг/м2.
Застосування Доксорубіцину-Тева необхідно проводити під строгим гематологічним контролем. Аналізи крові слід робити не рідше 2 разів на тиждень. Відновлення показників крові зазвичай настає на 21 день. Повторні курси введення Доксорубіцину-Тева можна починати лише при повній ліквідації ознак гематологічної токсичності.
Показання
— гострий лімфобластний лейкоз;
— гострий мієлобластний лейкоз;
— злоякісні лімфоми;
— рак молочної залози;
— рак легені (особливо дрібноклітинний);
— рак щитовидної залози;
— рак сечового міхура;
— рак яєчників;
— остеогенна саркома;
— саркома м'яких тканин;
— саркома Юїнга;
— нейробластома;
— пухлина Вільмса.
— гострий мієлобластний лейкоз;
— злоякісні лімфоми;
— рак молочної залози;
— рак легені (особливо дрібноклітинний);
— рак щитовидної залози;
— рак сечового міхура;
— рак яєчників;
— остеогенна саркома;
— саркома м'яких тканин;
— саркома Юїнга;
— нейробластома;
— пухлина Вільмса.
Протипоказання
— виражене пригнічення функцій кісткового мозку (лейкопенія нижче 3.5 109/л, тромбоцитопенія нижче 120 ? 109/л), викликане прийомом інших хіміотерапевтичних препаратів або променевою терапією;
— тяжкий стоматит, викликаний прийомом інших хіміотерапевтичних препаратів або променевою терапією;
— попереднє лікування антрациклінами в граничних сумарних дозах;
— виражена аритмія, ознаки серцевої недостатності, попередній інфаркт міокарда і міокардит;
— виражене порушення функції печінки і нирок;
— наявність генералізованих інфекцій;
— виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки;
— кровотеча;
— туберкульоз;
— вагітність;
— період грудного вигодовування;
— підвищена чутливість до доксорубіцину або інших компонентів препарату, а також до інших антрациклінів і антрацендіонів.
Внутрішньоміхурове введення
— інвазивні пухлини, які проникли в стінку сечового міхура;
— інфекції сечових шляхів;
— запалення сечового міхура;
— труднощі проведення катетеризації (наприклад, у зв'язку з наявністю масивних внутрішньоміхурових пухлин).
— тяжкий стоматит, викликаний прийомом інших хіміотерапевтичних препаратів або променевою терапією;
— попереднє лікування антрациклінами в граничних сумарних дозах;
— виражена аритмія, ознаки серцевої недостатності, попередній інфаркт міокарда і міокардит;
— виражене порушення функції печінки і нирок;
— наявність генералізованих інфекцій;
— виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки;
— кровотеча;
— туберкульоз;
— вагітність;
— період грудного вигодовування;
— підвищена чутливість до доксорубіцину або інших компонентів препарату, а також до інших антрациклінів і антрацендіонів.
Внутрішньоміхурове введення
— інвазивні пухлини, які проникли в стінку сечового міхура;
— інфекції сечових шляхів;
— запалення сечового міхура;
— труднощі проведення катетеризації (наприклад, у зв'язку з наявністю масивних внутрішньоміхурових пухлин).
Особливі вказівки
Даних по цьому розділу немає. Наразі ми обробляємо інформацію, будь ласка поверніться пізніше.
Побічні ефекти
— З боку системи кровотворення: лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія.
— З боку серцево-судинної системи: синусова тахікардія, тахіаритмії, AV-блокада, блокада ніжки пучка Гіса, застійна серцева недостатність, геморагії, припливи, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, шок, зміни на ЕКГ, безсимптомне зниження фракції викиду лівого шлуночка. При застосуванні доксорубіцину, як і інших цитотоксичних засобів, іноді спостерігався розвиток тромбофлебіту і тромбоемболії, включаючи тромбоемболію легеневої артерії (в деяких випадках з летальним наслідком).
— При терапії антрациклінами існує ризик розвитку кардіотоксичності - ранньої (тобто гострої) або пізньої (відстроченої). Проявом ранньої кардіотоксичності доксорубіцину є, в основному, синусова тахікардія і/або відхилення на ЕКГ (неспецифічні зміни інтервалу ST і зубця T). Також можуть відзначатися тахіаритмії (включаючи шлуночкову екстрасистолію і шлуночкову тахікардію), брадикардія, AV-блокада і блокада ніжок пучка Гіса. Ці ефекти не завжди є прогностичним фактором розвитку в подальшому відстроченої кардіотоксичності, рідко бувають клінічно значущими і зазвичай не вимагають відміни терапії препаратом. Пізня кардіотоксичність зазвичай розвивається на пізніх стадіях курсу терапії або протягом 2-3 місяців після її припинення, однак можливий розвиток більш відстрочених побічних ефектів (через кілька місяців або навіть років після закінчення терапії). Пізня кардіотоксичність проявляється зниженням фракції викиду лівого шлуночка і/або симптомами застійної серцевої недостатності, такими як задишка, набряк легень, набряки, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, ексудативний плеврит і ритм галопу.
Також можуть відзначатися підгострі явища, такі як перикардит і міокардит. Найбільш важкою формою викликаної антрациклінами кардіоміопатії, яка обмежує кумулятивну дозу препарату, є загрозлива життю застійна серцева недостатність.
— З боку травної системи: анорексія, нудота/блювання, мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, езофагіт, біль в області живота, ерозії шлунка, кровотечі з ШКТ, діарея, коліт, дегідратація, зміна рівня трансаміназ, гепатотоксичність (можливий наслідок у цироз).
— З боку сечовидільної системи: забарвлення сечі в червоний колір протягом 1-2 днів після введення препарату, гіперурикемія або нефропатія (у зв'язку з підвищеним утворенням сечової кислоти).
— З боку органу зору: кон'юнктивіт/кератит, сльозотеча.
— З боку шкіри та шкірних придатків: алопеція, висип/свербіж, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість подразненої шкіри (при реакції на опромінення в анамнезі), кропив'янка, еритема кінцівок, долонно-підошовна еритродизестезія.
— З боку репродуктивної системи: аменорея, олігоспермія, азооспермія.
— Місцеві реакції: екстравазація під час в/в інфузії доксорубіцину може призвести до появи болю, тяжкого ураження тканини (утворення пухирів, виражене запалення підшкірної клітковини) і некрозу. При введенні препарату в невелику вену або при його повторному введенні в одну і ту ж вену можливий розвиток флебосклерозу, еритематозна смугастість по ходу вени, флебіт.
— Введення в сечовий міхур може призвести до появи симптомів хімічного циститу (дизурія, поліурія, ніктурія, болісне сечовипускання, гематурія, дискомфорт в області сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і констрикції сечового міхура.
— Внутрішньоартеріальне введення доксорубіцину може викликати на додаток до системної токсичності виразку шлунка і дванадцятипалої кишки (можливо за рахунок рефлюксу препарату в шлункову артерію) і звуження жовчовивідних шляхів (лікарський склерозуючий холангіт), а також поширений некроз перфузованої тканини.
— Інші: нездужання/астенія, лихоманка, озноб, анафілаксія, розвиток гострого лімфолейкозу або гострого мієлолейкозу, приєднання вторинних інфекцій, сепсис/септицемія, збільшення маси тіла, бронхоспазм.
— З боку серцево-судинної системи: синусова тахікардія, тахіаритмії, AV-блокада, блокада ніжки пучка Гіса, застійна серцева недостатність, геморагії, припливи, флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, шок, зміни на ЕКГ, безсимптомне зниження фракції викиду лівого шлуночка. При застосуванні доксорубіцину, як і інших цитотоксичних засобів, іноді спостерігався розвиток тромбофлебіту і тромбоемболії, включаючи тромбоемболію легеневої артерії (в деяких випадках з летальним наслідком).
— При терапії антрациклінами існує ризик розвитку кардіотоксичності - ранньої (тобто гострої) або пізньої (відстроченої). Проявом ранньої кардіотоксичності доксорубіцину є, в основному, синусова тахікардія і/або відхилення на ЕКГ (неспецифічні зміни інтервалу ST і зубця T). Також можуть відзначатися тахіаритмії (включаючи шлуночкову екстрасистолію і шлуночкову тахікардію), брадикардія, AV-блокада і блокада ніжок пучка Гіса. Ці ефекти не завжди є прогностичним фактором розвитку в подальшому відстроченої кардіотоксичності, рідко бувають клінічно значущими і зазвичай не вимагають відміни терапії препаратом. Пізня кардіотоксичність зазвичай розвивається на пізніх стадіях курсу терапії або протягом 2-3 місяців після її припинення, однак можливий розвиток більш відстрочених побічних ефектів (через кілька місяців або навіть років після закінчення терапії). Пізня кардіотоксичність проявляється зниженням фракції викиду лівого шлуночка і/або симптомами застійної серцевої недостатності, такими як задишка, набряк легень, набряки, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, ексудативний плеврит і ритм галопу.
Також можуть відзначатися підгострі явища, такі як перикардит і міокардит. Найбільш важкою формою викликаної антрациклінами кардіоміопатії, яка обмежує кумулятивну дозу препарату, є загрозлива життю застійна серцева недостатність.
— З боку травної системи: анорексія, нудота/блювання, мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, езофагіт, біль в області живота, ерозії шлунка, кровотечі з ШКТ, діарея, коліт, дегідратація, зміна рівня трансаміназ, гепатотоксичність (можливий наслідок у цироз).
— З боку сечовидільної системи: забарвлення сечі в червоний колір протягом 1-2 днів після введення препарату, гіперурикемія або нефропатія (у зв'язку з підвищеним утворенням сечової кислоти).
— З боку органу зору: кон'юнктивіт/кератит, сльозотеча.
— З боку шкіри та шкірних придатків: алопеція, висип/свербіж, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість подразненої шкіри (при реакції на опромінення в анамнезі), кропив'янка, еритема кінцівок, долонно-підошовна еритродизестезія.
— З боку репродуктивної системи: аменорея, олігоспермія, азооспермія.
— Місцеві реакції: екстравазація під час в/в інфузії доксорубіцину може призвести до появи болю, тяжкого ураження тканини (утворення пухирів, виражене запалення підшкірної клітковини) і некрозу. При введенні препарату в невелику вену або при його повторному введенні в одну і ту ж вену можливий розвиток флебосклерозу, еритематозна смугастість по ходу вени, флебіт.
— Введення в сечовий міхур може призвести до появи симптомів хімічного циститу (дизурія, поліурія, ніктурія, болісне сечовипускання, гематурія, дискомфорт в області сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і констрикції сечового міхура.
— Внутрішньоартеріальне введення доксорубіцину може викликати на додаток до системної токсичності виразку шлунка і дванадцятипалої кишки (можливо за рахунок рефлюксу препарату в шлункову артерію) і звуження жовчовивідних шляхів (лікарський склерозуючий холангіт), а також поширений некроз перфузованої тканини.
— Інші: нездужання/астенія, лихоманка, озноб, анафілаксія, розвиток гострого лімфолейкозу або гострого мієлолейкозу, приєднання вторинних інфекцій, сепсис/септицемія, збільшення маси тіла, бронхоспазм.
Передозування
Даних по цьому розділу немає. Наразі ми обробляємо інформацію, будь ласка поверніться пізніше.
Лікарська взаємодія
Даних по цьому розділу немає. Наразі ми обробляємо інформацію, будь ласка поверніться пізніше.
Лікарська форма
Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій червоного або оранжево-червоного кольору або пориста маса.
1 фл.
доксорубіцину гідрохлорид 50 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат.
Флакони скляні (1) - пачки картонні.
Препарат відпускається за рецептом порошок ліофілізир. д/пригот. р-ра д/ін'єкцій 10 мг: фл. 1 шт.
Діюча
Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій червоного або оранжево-червоного кольору або пориста маса.
1 фл:
доксорубіцину гідрохлорид 10 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат.
Флакони скляні (1) - пачки картонні.
1 фл.
доксорубіцину гідрохлорид 50 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат.
Флакони скляні (1) - пачки картонні.
Препарат відпускається за рецептом порошок ліофілізир. д/пригот. р-ра д/ін'єкцій 10 мг: фл. 1 шт.
Діюча
Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій червоного або оранжево-червоного кольору або пориста маса.
1 фл:
доксорубіцину гідрохлорид 10 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат.
Флакони скляні (1) - пачки картонні.
